Мандрівництво у східнослов'янській культурі

This dissertation presents a comprehensive philosophical and cultural analysis of the phenomenon of pilgrimage (mandrivnytstvo) in East Slavic culture. It traces the evolution of this concept from a widespread form of folk religious life in the 10th–19th centuries to a subject of philosophical reflection in the 19th and 20th centuries. The research identifies key archetypes such as the kalika perekhodyi and the “wandering monk,” linking them with deep-rooted spatial and eschatological metaphors that shaped national mentalities. A central focus is placed on the Ukrainian line of pilgrimage thought, particularly embodied in the works and life of philosopher Hryhorii Skovoroda and later echoed by Mykola Hohol. Their contributions helped elevate pilgrimage from popular custom to a symbol of spiritual quest and national cultural identity. The work also explores the cultural opposition between “pilgrimage” and “wandering” (as estrangement), which became central to philosophical and literary discourse during the Russian Silver Age. This binary is examined through the writings of N. Berdyaev, S. Bulgakov, and others, highlighting pilgrimage as a moral and ontological category. In the postmodern era, pilgrimage is reinterpreted as a metaphor for virtual movement, identity search, and cultural decoding in a digitized world. The study concludes that pilgrimage remains a vital concept for understanding East Slavic spirituality, national identity, and the transformation of cultural narratives. Keywords: pilgrimage, wandering, East Slavic mentality, eschatology, cultural identity, postmodernity Abstract (Ukrainian) Дисертація являє собою всебічний філософський і культурний аналіз феномену паломництва (мандрівництва) в східнослов’янській культурі. У роботі простежується еволюція цього поняття — від поширеної форми народного релігійного життя в Х–XIX століттях до предмета філософського осмислення в XIX–XX століттях. Дослідження виокремлює ключові архетипи, такі як каліка перехожий і «мандрівний чернець», пов’язуючи їх із глибоко вкоріненими просторовими та есхатологічними метафорами, що формували національні ментальності. Особливу увагу приділено українській лінії паломницької думки, зокрема, втіленій у житті та творчості філософа Григорія Сковороди та пізніше відбитій у творчості Миколи Гоголя. Їхній внесок сприяв піднесенню паломництва від народного звичаю до символу духовного пошуку та національної культурної ідентичності. У роботі також розглянуто культурну опозицію між «паломництвом» і «блуканням» (як відчуженням), яка стала центральною для філософського та літературного дискурсу доби Срібного віку в Росії. Ця бінарність аналізується через твори М. Бердяєва, С. Булгакова та інших, де паломництво постає як моральна й онтологічна категорія. У постмодерну епоху паломництво переосмислюється як метафора віртуального руху, пошуку ідентичності та культурного декодування в оцифрованому світі. Дослідження доходить висновку, що паломництво залишається життєздатним поняттям для розуміння східнослов’янської духовності, національної ідентичності та трансформації культурних наративів. Ключові слова: мандрівництво, паломництво, блукання, східнослов’янська ментальність, есхатологія, культурна ідентичність, постмодерн.